Ця історія розпочалася в 1924 році з чоловіком на ім’я Хайдзабуро Уэно. Хайдзабуро був професором сільського господарства, який викладав у Токійському університеті. Саме він першим запровадив спеціалізацію з агротехніки, що вважається центральною фігурою в механізації сільського господарства Японії. Тож, якось будучи на ринку в Овака, Уэно знайшов маленького акіта-іну, якого вирішив залишити собі. Він назвав його “Хатіко” (Хачіко). Уено був любителем свійських тварин, особливо собак. Можливо тому що його восьмим за рахунком собакою був саме пес Хатіко (від японського «хаті» – «вісім»). Також у багатьох історіях вказується, що професор назвав свого вірного друга на честь одного з персонажів японського драматурга Хатіко Уено (схоже за іменем, але не пов’язаний із ним).
Кожного ранку і кожного вечора, Хатіко (Хачіко) супроводжував свого господаря до станції Шібуя, де він відправлявся на роботу, а коли він повертався, Хатіко вже був тут. Але в травні 1925 року сталося неочікуване – професор вперше не з’явився на станції через серцевий напад, який виявився нажаль фатальним. Та навіть у цей день, коли Хатіко не побачив свого господаря на пероні, він не припинив чекати його. Він продовжував вірно дивитися на вулиці міста та шукати свого господаря.
Щоденно, протягом десяти років, Хатіко приходив на станцію в точно визначений час, в той самий час, коли його господар зазвичай повертався додому. Він витратив роки, чекаючи, але його вірність і відданість зворушила серця численних пасажирів та працівників станції.
У 8 березня 1935 році Хатіко помер на станції Шібуя, і його вірність і відданість були визнані символом надзвичайного відношення між собаками та людьми. В його честь було встановлено пам’ятник який і донині служить свідченням про безмежну вірність і відданість собак.
Історія Хатіко була взята за основу для американського фільму “Хатіко: Найвірніший друг”, у якому головну роль виконав Річард Гір.
